У Дніпрі й Дніпропетровській області жінки дедалі частіше обирають професії, які раніше вважалися «чоловічими». Історії трьох жінок — рятувальниці, заводської працівниці та інкасаторки — ілюструють ці зміни.
Рятувальниця з Дніпра: дрони й робототехніка на передовій робіт
Інна Сафронова понад сім років працює в Державній службі України з надзвичайних ситуацій, а останні три роки розвиває напрямок безпілотних систем і робототехніки. Вона керує дронами, працює з наземним роботом-пожежником і виїжджає на місця російських ударів. За її словами, техніка допомагає рятувати людей і зменшує ризики для особового складу.
Інна починала в навчальному пункті служби як інструкторка зі спеціальної фізичної підготовки. У 2019 році їй запропонували спробувати себе в ДСНС, а з початком повномасштабного вторгнення вона залишилася на посаді. У 2023 році напрямок безпілотних авіаційних комплексів став набирати обертів, і Інна вирішила опанувати дрони.
“У 2019 році мені запропонували піти спробувати себе в службі ДСНС. Прийшла я зовсім не в цей напрямок, а просто працювати до навчального пункту. З початком повномасштабного вторгнення я залишалася на тій же посаді. Але у 2023 році цей напрямок почав набирати обертів, стало більше застосувань безпілотних авіаційних комплексів. Мені стало цікаво спробувати: як це, що це” — розповідає Інна Сафронова.
Перші польоти дронами були хвилюючими: Інна боялася зробити невдалий рух і пошкодити техніку. Сьогодні безпілотники в службі використовують для розвідки під час пожеж, обстеження будівель, пошуку людей у лісах і на воді, а також для коригування дій наземних роботів.
У 2024 році Інна поїхала з колегами до Німеччини, де на заводі у місті Фехта вивчала роботу наземного роботизованого комплексу пожежогасіння. У 2025 році комплекс передали підрозділу, і рятувальники почали його використовувати під час масштабних пожеж, зокрема на нафтобазах і складських об’єктах, які зазнали російських атак.
“Вони не для заміни особового складу. Ні, ні в жодному разі. Роботизовані комплекси — це для допомоги, для того, щоб полегшити роботу особового складу і в деяких моментах гарантувати його безпеку. Цим комплексом можна гасити пожежі з більш віддаленої відстані. Якщо це нафтобаза, то там висока температура і велика загроза здоров’ю та життю людини. Тому використовуємо комплекси, щоб зберегти здоров’я та безпеку особового складу” — пояснює Інна Сафронова.
Перші виїзди з наземним роботом були небезпечними. Один з випадків стався після російського удару в Дніпропетровській області, коли детонація й уламки розліталися на 200–300 метрів і особовому складу не дозволялося наблизитися до осередку загоряння. Інна працювала дистанційно, а дрон допомагав коригувати дії робота.
“Ми приїхали, був приліт і подальша детонація. Розліт був на 200–300 метрів — конструкцій, усього, що могло бути. Особовий склад не міг підійти занадто близько, тому що це небезпечно. Я працювала на роботі дистанційно, а за допомогою колеги, який підняв безпілотний авіаційний комплекс, ми могли коригувати дії робота. Було страшно. Не буду казати, що не страшно, тому що ми всі люди й розуміємо ситуацію. Але за допомогою безпілотних систем вдалося загасити пожежу, а детонація завершилася” — пригадує Інна.
Виробництво у Дніпрі: жінка на лінії склопакетів
Марина Шевченко народилася в Дніпрі і нині працює на заводі “Вінтера”, де збирає алюмінієві рамки для склопакетів. У її цеху жінок лише дві. Робота вимагає уважності, витривалості й навичок роботи із виробничим обладнанням.
Марина прийшла на завод, коли там бракувало працівників, і поступово опанувала спеціальність. Раніше вона працювала у торгівлі, на фабриці нетканих матеріалів та на підприємстві “Алюмаш”, де набралася досвіду роботи з алюмінієвими профілями.
“Я побачила оголошення, що потрібні люди, і мені було дуже дивно, що окремо там було написано: ‘жінки теж’. Думаю: треба піти подивитися, куди я можу влаштуватися. Прийшла в цех, а там майже нікого не було. Мені пояснили, що людей бракує, і запропонували спробувати. Я погодилася” — розповідає Марина.
На ділянці Марини день починається з нарізання алюмінієвих профілів за розмірами з виробничої програми. З деталей формують рамки, наповнюють їх осушником, встановлюють між шибками, пресують і герметизують. Зміна триває близько восьми годин, більшість часу працівники проводять на ногах.
Марина каже, що війна вплинула на ринок праці: частина чоловіків була мобілізована, тож підприємства почали залучати жінок, готових вчитися. Вона не шкодує про вибір і вважає, що стать не має визначати професію.
Інкасаторка-водійка: дисципліна, відповідальність, довіра
Анастасія Носач майже три роки працює інкасаторкою-водійкою в одному з українських банків. Вона каже, що інкасація потребує дисципліни, уважності, витримки та довіри до колег. Рішення стати інкасаторкою було свідомим — вона вивчала теорію, опанувала практику роботи з банкоматами й терміналами, склала іспит і приступила до виконання обов’язків.
“Я працюю інкасаторкою близько трьох років. Це був свідомий вибір, адже мені хотілося спробувати себе саме в цій професії. За цей час я здобула досвід, навчилася краще розуміти специфіку роботи та усвідомила, наскільки важливими тут є дисципліна, відповідальність і довіра між колегами” — розповідає Анастасія.
Спочатку рідні переживали через ризики професії, але з часом звикли. Анастасія підкреслює, що в інкасаторській роботі важлива не фізична сила, а організованість, уважність, стресостійкість і вміння працювати в команді.
Тенденція та цифри по країні й службі
За даними Державної служби зайнятості, у 2024 році близько 300 жінок працевлаштувалися верстатницями, 128 — машиністками крана, а майже 200 отримали ваучери на навчання за професією трактористки. Це свідчить про зростання зацікавленості жінок у технічних і виробничих спеціальностях.
Зміни видно й у ДСНС: за інформацією, оприлюдненою на офіційному сайті Президента України у вересні 2026 року, в службі працюють понад 10 тисяч жінок. Вони виконують різні завдання — від роботи з документацією та навчання особового складу до виїздів на надзвичайні події, гасіння пожеж і роботи з технікою.
Інна вважає, що мотивація жінок іти в такі сфери не обмежується кадровою потребою через війну. Це також особистий інтерес, бажання розвиватися та бути корисними команді. Вона відзначає підтримку колег-чоловіків і професіоналізм жінок у підрозділі.
“Мабуть, це 50 на 50: і цікавість жінок, і їхній професіоналізм. Жінки приходять на службу, обирають професії, які вважаються більш чоловічими, пробують себе й розуміють, що справляються. Якщо вони можуть це робити, то чому не мають продовжувати працювати? Я також прийшла на цю посаду з цікавістю, а зараз розумію, що можу бути корисною своїм колегам і допомагати їм” — каже Інна Сафронова.
Далі: згадані героїні продовжують виконувати свої професійні обов’язки — у ДСНС впроваджують і застосовують роботизовані комплекси, на заводі “Вінтера” підтримують виробничі процеси, а інкасаторка адаптується до змінених умов безпеки під час повномасштабної війни.
